Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
А як подумать, дівчинко моя ти, то хто із нас на світі не розп’ятий? Воно, як маєш серце не з льодини, розп’яття - доля кожної людини.
Та є печальна втіха далебі: комусь на світі гірше, як тобі.
З роману «Маруся Чурай», розділ VI «Проща»
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 06 червня 2021, 22:34
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Дорогий мій, сонячний, озвися! Може й справді, краще так, - мовчи. Золотої пам’яті узвишшя, звідки видно вже лиш силует. Який печальний в пам’яті естамп! Мої слова від болю недоріки. А ти десь там, а ти десь там, десь там - як обрій мружиш сонячні повіки.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 20 червня 2021, 22:42
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Ґондоли - чорні. Бо в чуму були човнами смерті, транспортом Харона. Але вже тільки в пам’яті смоли лишилась та жалоба похоронна. Пливеш - пливи. І смійся, і радій. Усе і всіх віки перетривали. Життя - це чорний подіум подій, венеціанські маски й карнавали. Ти вибрав маску, і вона тебе. Це ваша мить. Дай, Боже, не остання! Ґондоли чорні. Небо голубе. І ґондольєр співає про кохання.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 03 липня 2021, 22:21
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
КНЯЖА ГОРА
По довгій неволі хотів тут віку дожити, на Княжій горі, над коханим своїм Дніпром, Вже так натомився за краєм своїм тужити, що вірші, здавалось, ридають уже під пером. Ходив по горі і дихав на повні груди. Оце вже я дома?! - аж віри очам не йму. І княжого міста прадавні дивні споруди уламками фресок з землі усміхались йому. Як батьків гостинець, як хліб солодкий від зайця, як радісне диво найперших дитячих снів, - хитались у відрах лозові свіжі кружальця, шуміли дуби, і стреме́нами вітер дзвенів. Гора моя Княжа, далеко із тебе видно. Смарагдовий айсберг по самі груди в Дніпрі! Заходило сонце, і па́слося панське бидло, і паслося бидло на тій, на Княжій горі. Сльоза закипає. Душа посварилася з Богом. А небо, а простір, а це під горою село! І так же тут любо! Дніпро під самим порогом. І тільки порога... порога чомусь не було. А вже за плечима хтось приставу пише цидулку. Крізь ре́шето сіють піщаний берег стрижі. Земля ж моя рідна! Нема на тобі притулку. Поети твої - і ті вже тобі чужі. Отут, на руїнах княжого міста Родні, над берегом чистим моєї святої ріки, на славі минулій стою у безславнім сьогодні, з минулої слави дивлюсь у прийдешні віки. А завтра поїду. І, може, усе це - востаннє. Цей берег... цей вітер... ці люди привітні в селі... І вже з Петербурга буду пити листами той спогад, ту мрію - жити на рідній землі! І друзі там є. І «Слепую» писав я, і «Тризну». А вірші ридають. Отак і життя промине. Будь прокляті всі, хто відняв у мене вітчизну! Але у вітчизни ніхто не одніме мене.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 11 липня 2021, 21:38
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
І цілу ніч дивися хоч задурно у те склепіння, де горить Персей, жонглює космос бриликом Сатурна, і Всесвіт крутить всю цю карусель.
Ірже Пегас, виблискує Корона, і Волопас пасе своїх Телят, і мерехтять у сяйві Оріона химерні сальто Діви і Плеяд.
Летить Нептун, і я з ним налітаюсь. Не бійтесь, зорі, я не розіб’юсь. Я теж тут причепилась і катаюсь, страждаю, мислю, плачу і сміюсь.
Дивлюсь, як простір гне свої підкови, туман галактик бачу за плечем. І хтось страшний, незнаний, загадковий в космічній пітьмі цвьохкає бичем!
І все кружляє в дивній круговерті, саме в собі шукає опертя. І є природа. І немає смерті. Є тільки різні стадії буття.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 28 липня 2021, 21:31
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
СЛУЖІННЯ
Колись були володарі побожні, Котрі в полях освячували плуг, Високу віру і високий дух В людській душі підтримати спроможні,
Що знали мову сонця і грози, Що їх законам був за оборонця Той, що тримав над світом терези Життя і смерті, місяця і сонця.
Але урвався той священний ряд. Лишився рід людський напризволяще, В марноті днів згубивши все найкраще, Без вівтарів, і святощів, і свят.
Та не урвалась пам'ять про ті дні, І ми повинні крізь марноти світу Нести високу святість заповіту, Навіки в притчі втілену й пісні.
Колись, можливо, зміняться часи, По самі вінця темрявою повні, - Почує сонце наші голоси, Ми принесем дари йому жертовні.
Переклад віршу з книги Германа Гессе «Гра у бісер»
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 19 серпня 2021, 21:59
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
РАЙСЬКА ЕЛЕГІЯ
Зажурилася Єва, і Адам заклопотаний ходить, і поси́вілі хмари висмикує Бог з бороди. Щось у цьому раю вже нічого не родить, вже нічого не родить, тільки родять запретні плоди.
Бог трясе кулаками: - Та що це настало за врем'я?! Кинеш оком з небес, а запретні плоди оніно! Єва сушить узвар, Єва робить із них варення, засипає у бутлі, і вже шумує вино!
Бог їй каже: - О, жінко! Ти ж тільки слабке створіння. Ти забула, що я унатурив тебе із ребра? Не скузуйся зі мною, бо із то́го варіння, бо із того варіння не буде тобі добра.
А вона йому каже: - На те ж воно, Господи, й літо, щоб плоди достигали. І що ж ти створив за світ? Ще ж немає ні людства, ні преси, ні головліта, а цензура вже є, і є заборонений плід!
Бог тоді до Адама: - Ти приборкай свою половину, бо ж, анахтемська віра, отак розпустилася, ич! - Я б їй, Боже, зварив незапретну якусь картоплину, так збутвіло ж усе. І не родить в раю ані гич.
І підкрався тоді до Адама Змій-Іскуситель, підтягнув портупею та й муркоче ласо, мов кіт: - Тут же є гнилички, тебе ж хоче спасти Спаситель. Ну зірви, ну скуштуй хоч один незапретний плід!
Безпринципний Адам, хоч боявся божої довбні, а сказав, потонувши по самі вуха в гріху: - Коли ж, Боже, плоди незапретні - такі невоздобні, і червиві такі, що тільки й сказати: тьху!
- Так за те ж, що ви їли плоди запретного древа, покараю вас тяжко і безсмертія вам не дам!
Чимчикує із раю репресована Єва...
І трюхикає вслід "поражонний в правах" Адам...
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 21 серпня 2021, 22:57
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ЕВОЛЮЦІЯ ІДОЛА
В одному з найславетніших соборів ворота царські вразили мене. Шедевр лиття, мистецтво дивовзорів, – Було в них щось таємне і чудне.
Якийсь оскал, якесь тваринне око, якоїсь муки невигойний слід. І все ввижалось пазурів барокко в гіллястому орнаменті воріт.
У візерунках тьмяно-золотих якісь нурти блукали підсвідомі – так, наче хтось пручався і застиг в невикричано болісній судомі.
І гід сказав (у сяєві ікон так те гілля звивалося над гідом, що він ячав, немов Лаокоон), – і гід сказав, що це колись був ідол.
Такий страшний язичеський бовван, чавунний весь, в коштовному камінні, що після битви в попелі спивав калюжки крові свіжі і кармінні.
Вогнем жертовним вуса обпалив. А потім хтось не дав пропасти й граму: його во славу божу перелив на ці ворота для святого храму.
До тих воріт верталася я тричі. Читала їх, як древні письмена. І ось тоді з оголеністю притчі Я зрозуміла, в чім моя вина.
Моя вина – моя надмірна віра, ілюзій непогашена зоря. Не можу із поганського кумира Зробить святі ворота олтаря.
*Існує легенда, що срібні з позолотою врата Борисоглібського собору (Чернігів) були перелиті зі статуї язичеського ідола за наказом Мазепи
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 27 серпня 2021, 20:38
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Люблю твій степ і подих твого степу. Міраж кринички і міраж осель. Поклавши крила на велику спеку, стоїть над степом сірий журавель.
Тут всіх було - і половця, і грека. Віки замкнула на басовий ключ бандура степу, бурштинова дека з голосниками гайдамацьких круч.
Громи рокочуть десь там на пониззі. Люблю твій степ. Усе твоє люблю. Мені самотньо, як в Червоній книзі останньому у небі журавлю.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 11 вересня 2021, 22:39
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ТИША
Сидить в узголів’ї тиша, пряде мені забуття, і хвору пам’ять колише, як мати – мале дитя. Колише її, колише... А може, й приспить уві сні кохання моє колишнє, сльози мої рясні. Десь вечір попідвіконню притишує травами крок, кладе широкі долоні на жовті очі шибок. Так боязко, тихо і сумно блукає під домом моїм. А вітер стає – ніби сурми, і тиша – як мертвий грім. А зорі, несмілі, як здогад, схрестили тонкі палаші. І ходить навшпиньках спогад. І стукає в браму душі.
"Прапор", кн. 4, квітень 1962
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 16 вересня 2021, 20:54
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ПОСТУПКА
У непохитних душі не прозріли, Дратують їх шукання наші ревні. Що світ плаский, - у цьому вони певні, А третій вимір - це вже підозріло. Бо й справді, як жилося б нам печально, Яку мороку мали б не одну, Якби цей світ, крім вимірів звичайних, Та мав ще й третій вимір - глибину. То, щоб стояти твердо на землі, Скасуєм третій вимір взагалі! Бо сумніватись в істинах неґречно, І якщо вглиб дивитись небезпечно, То третій вимір зайвий, безперечно.
Переклад віршу з книги «Гра у бісер» Германа Гессе
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 01 жовтня 2021, 22:32
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Коли вже люди обляглися спати, коли вже місяць вилузнувся з хмар, коли спартанка Києва, не Спарти, лиш я світила вікнами в бульвар, - тоді із ночі, з пі́тьми, з порожнечі, де зіп'ялася вежа на котурн, мені хтось душу тихо взяв за плечі - заговорив шопенівський ноктюрн. А то були якісь магічні пальці. Вони німіли на якомусь "фа". І прислухались... І боялись фальші. Так, як боїться і моя строфа. Вони вертались, мучились, питали. Вони відклали славу на колись. Вони ту фальш роздерли, розтоптали, і аж збіліли, так вони сплелись. Ніхто не знав. Цього й не треба знати, як десь ламає пальці віртуоз... Щасливий той, хто ще не вміє грати. Він сам собі Шопен і Берліоз.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 10 жовтня 2021, 22:07
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
На цямру монастирської кринички схилила осінь грона горобин. Сюди колись приходили чернички, блакитну воду брали із глибин. Мені приснились їхні силуети. Сама печаль, і профіль - як зима. Чудний народ - художники й поети, усе їм сниться те, чого нема. Усе їм сниться те, чого й не буде. І кожен з них і мудрий, і дитя. По срібній линві тої амплітуди проходять дивні видива буття. І цілий світ, і ось така дрібничка - димок туману в пригорщах долин, і кухлик той, і та в яру криничка, і обважнілі грона горобин...
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 24 жовтня 2021, 21:17
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ЕПІЛОГ
Я, підданка своїх обов’язків, я, васал свому королю, я люблю тебе тихо, боязко, я прощально тебе люблю.
Не жалкуй за мною. Я мічена. Мене кожне лихо згребе. На прощання, тобою засвічена, подарую тобі себе.
Це б лишитись. Але не можу я. Нареченою нарече й заколисує, заворожує чорнобрив’я таких ночей.
А в моєму краю ойчистому б’ють гармати, свистить картеч. Я не жінка. Найкращі лицарі наді мною зломили меч.
Мені легко, що вже аж трудно. Мені страшно: забуду пароль. Мене кличе суворо і трубно мій обов’язок, мій контроль.
Не кажи, що не маю рації, і докорами не карай. Я в любові - як в еміграції. Відпусти мене в рідний край.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 29 жовтня 2021, 22:02
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Старесенька, іде по тій дорозі. Як завжди. Як недавно. Як давно. Спинилася. Болять у неї нозі. Було здоров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами... Світанок стежку снігом притрусив. Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно. Горить ліхтар - ніхто не погасив.
Моя бабусю, старша моя мамо! Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш! Якими я скажу тобі словами, що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить, і молоді ума не добіжать! Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить, і насіння у вузликах лежать!
Ну космос, ну комп'ютер, нуклеїни. А ті казки, те слово, ті сади, - і так по крихті, крихті Україна іде з тобою, Боже мій, куди?!
Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки! Ще й час є в тебе, пізно, але є ж! Зверни додому з білої доріжки. Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?
Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла. Тоді був травень, а тепер зима. Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла. А то пішла, й нема тебе, й нема...
Старесенька, іде чиясь бабуся, і навіть хтозна, як її ім'я. А я дивлюся у вікно, дивлюся, щоб думати, що, може, то моя.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 13 листопада 2021, 17:55
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
КАНАРЕЙКА
Плаття - під колір торішнього листя, вицвіло мереживо на чепці. Жінка спинилась. Ні кроку з місця. Палиця дрібно тремтить в руці.
Підходжу, дивлюся на неї зблизька. Під руку беру - обережно ступа... Лягла біля вуст їй болісна риска: "Спасибі... Машини... А я сліпа..."
Слово за слово, розговорилась: "Році в тридцятому, на Дніпрі, донька єдина моя втопилась. І я осліпла о тій порі.
Спасибі людям, в пригоді стали. Поможуть завжди, лише звернись. Я добре знала оці квартали". І посміхнулась гірко: "Колись...
Колись блукала тут вечорами. З коханим проходила тут не раз. Вгорі відчинялися вікна над нами, і люди з вікон дивилися на нас".
"Це ж ми на якій? А! Праворуч звідси стояла герань на високім вікні, і ще там була канарейка в клітці... А є тепер канарейка чи ні?"
І сумно, і радісно раптом стало, що й досі герань на вікні не зів 'яла. І дивно було, що в моїй столиці, де цілі квартали згоріли до тла, жила канарейка, маленька птиця, співала й жила, і згоріть не могла.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 16 листопада 2021, 21:25
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ПО-ЛИЦЮ-ДОЩ
Великий воїн знищених племен, в Америці в минулому столітті, мав найдщшіше із усіх імен,. він мав, ім’я нечуване у світі; По-Лицю-Дощ, По-Лицю-Дощ, По-Лицю-Дощ! Чи не тому що в нетрях він схищався і від дощу, мабуть, не захищався - По-Лицю-Дощ, По-Лицю-Дощ, По-Лицю-Дощ!..
Не Вовчий Плащ, не Бик і не Ведмідь, не Зуб Мустанга, не Перо Орлине, - він мав ім’я сумне і старовинне, його лице тверде було, як мідь.
Він був високий, гордий і красивий, із племені, котре не знало зради. Тоді це плем’я називали «сіу», на мові злості щось близьке до «гади».
Він знав про це і не повів бровою. Горіли джунглі, вилягав бамбук. Його вуста були тугі, як лук, натягнутий дзвінкою тятивою.
І ті орлині пера на чолі, той знак звитяг його над ворогами… Але було вже рідної землі - ото лиш та, що зараз під ногами.
А завтра, завтра!.. Сивіє волосся. Чужинські кроки б’ють у груди площ.
Та що ви? Ні. Сльоза?! Це вам здалося. По-Лицю-Дощ… По-Лицю-Дощ… По-Лицю-Дощ…
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 19 листопада 2021, 21:41
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ПІСЕНЬКА МЕНЕСТРЕЛЯ
У графа профіль - як у грифа. А я бродячий менестрель. Я ще нікому не приносив лиха, а лютня в мене срібна, як форель.
І скільки б граф пантофлями не човгав, я від його очей не спопелюсь. Я ж хіба що? Ну, справді, я ж нічого. Я ж тільки так. Співаю. І дивлюсь.
Дружина в нього - справжня королева. Вона печальна, чи мені здалось? Вона дзвенить, як чарка кришталева, в якій шампанське льодом узялось.
Ах, заспокойтесь, нащо ці баталії? Ця ваша злість безсила і нудна. Отак би взяти за тоненьку талію і поцілунком випити до дна.
Даремно ви примружуєте очі. І не сидіть з пістолем у жоржині. Мене ж нема. Я просто опівночі приснився вашій молодій дружині.
З поеми "Анна Ярославна"
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 20 листопада 2021, 22:07
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Майбутні злочинці іще в личинці. Колишньому глоду вже не до плоду. А десь в Березівці чи в Чучинці чучикає баба майбутнє народу. Воно лежить у рожевій льолі, йому на поріг прибита підкова. Над ним схилилось обличчя Долі, - її усмішка така загадкова! Слова підлітають над гривою казки, і серце підказує правду уму. Не східні царі, не волхви, не підпаски; - жоржини прийшли поклонитись йому. І верби прийшли. І прийшло незабутнє. І люди, й не люди, добро і зло. Але майбутнє тому і майбутнє, що має бути, що б не було! Морями пшениці, у пахощах м’яти, де літо стоїть, як мальований глек, - пливуть і пливуть колискові фрегати, летять космонавти на крилах лелек...
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 05 грудня 2021, 20:45
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Ти половець, ти правнук печеніга, з чужої муки і з чужої Мекки. Я жду тебе, і я вже почорніла на цих вітрах од горя і од спеки. Стоять в степу брати мої кургани. На стольний Київ сунеться навала. Ми стрінемось. Ми будем ворогами. Я вже на тебе меч наготувала. Чужинець ти. І всі ви - яничари, Турецьке зілля хиже і безнебе. До тебе в сни приходжу я ночами за сто печалей від самої себе. Але не спиниш тінь мою зникому. Моя душа зболілася в кольчузі. Я знаю все. Я не скажу нікому, що ми давно не вороги, а друзі. Козацький син з козацькими очима, При чому тут мечеть і той півмісяць? І з ким ти йдеш?! Орда твого вітчима усе на зраді вчинить і замісить. Рубай мене, прицілься в мене з лука! О ти, що міг би буть моїм коханим! - В твоїх очах незміряна розлука, а ти ідеш на землю мою з ханом. І це твоя спокута і офіра - опустиш руку раптом серед бою. В тобі щемить моя висока віра, а ти і сам не знаєш, що з тобою.
Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі