Форум міста Сміла

СУМНА КОЛУМБІАНА

Що, розуме, скептичний мій химернику?
Не прикидайся, ти сумуєш теж.
Любов відкрити важче, ніж Америку.
По-перше, чи до неї допливеш?
А допливеш – то цілий, чи потрощений?
Спустошений, ускладнений чи спрощений?
З якими вантажами, чи з багатими?
З якими міражами й сурогатами?

Ну, ось доплив. Ти певен, що впізнаєш?
Ну, ось впізнав. Ти кинешся в прибій?
Ну, виборов. Ну, вистраждав. Ну, маєш.
І все-таки - чи ти повіриш їй?
Не налетять якісь конквістадори,
Копитом в душу і в обличчя - «плі!»,
І фермери посадять помідори
На шуканій ошуканій землі?

Як довго не було її в біноклі...
О, море днів, гірка твоя вода!
Просмолені канати із коноплі
Вже натягати в бурю набрида.
Уже собі нічого не пробачиш.
Уже не йдеш наосліп, навмання.
Земля, земля!.. Ти вже її не бачиш.
Тобі в очах диявольське ткання.

Все вже змішалось. Все уже дифузія.
Земля,земля!.. Тепер уже невчас.
Коли тонула ще одна ілюзія,
Ти вже й не кидав рятувальний пас.

Хай дальній берег в сонці медом плавиться.
Земля, земля!.. Усе ж уже було.
Хай іншому якомусь мореплавцеві
Фазан розстелить пальмове крило.
І хай пливе, і хай собі радіє,
А потім проклинає свій порив.
За Добрим Мисом Доброї Надії
Вже не один той подвиг повторив.

Пока живу - надеюсь!

ЧУЖЕ ВЕСІЛЛЯ

Зозулин гай і вовчі крутояри,
і ми з гори йдемо у вечоровий час.
А десь танцюють дружки та бояри -
дуднить земля, туга, як тулумбас.
Медові зорі в небі прокидаються,
тополі білим листям лопотять.
А ми йдемо. Душа не оглядається.
А це ж далеко, верст, мабуть, із п'ять.
Вітрів свавілля, музика - Севілья!
Десь п'яні гості ломлять перелаз.
У нас з тобою не було весілля.
А втім, було. Давно. І не у нас.
Писала доля ночі під копірку.
Були бояри, дружки і свати.
Ну й що із того, що кричали: «Гірко»?
А що було іще, крім гіркоти?
Чужа душа сиділа одесную,
в чужій душі усе було чуже.
У цій журбі одплачу, одісную,
аж поки час тих днів не відпряже...
Пісками літ у дзвоні потонулому
все заніміло, щезло, одгуло -
у проминулому, у промайнулому,
де ще тебе у мене не було.
Чуже весілля, випивки й закуски.
А шмат життя змарнований болить.
Двигтить земля, аж сиплються черкуски.

І пам'ять хоче вуха затулить.

Пока живу - надеюсь!