Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Сіре місто, бетонна маро́, до кісток перепахле гудроном. Я маленька принцеса Метро, коронована мертвим неоном. В миготінні трасуючих трас, в гримотінні новітньої ери я рятуюся тут серед вас, сталактити моєї печери. Як втомився мій час від погонь! Хоч на мить я себе відокремлю. Може, я забіжу у вагон. Може, я провалюся крізь землю. Хай двигтить і вилискує Змій в мармуровій мушлі склепіння. Вже цей світ божевільний - не мій, а моє вже тут тільки терпіння. Чи боліло в Адама ребро, коли Бог дав жону чоловіку? Я маленька принцеса Метро у печерах ХХ-го віку.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 20 лютого 2020, 23:06
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Шакали знову ошукали, тепер вони вже не шакали, тепер вони: то «за», то «проти», то шахраї, то патріоти.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 22 лютого 2020, 00:01
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ГРАФИНЯ РАЗУМОВСЬКА
- Ти що, здурів? Куди мене привіз? Мені тут тісно, в цьому Петербурзі. Мені - щоб поле, щоб ставок, щоб ліс, а тут цей двір, нема де клюнуть курці. Туди не стань, там слова не скажи, до тих і тих підлещуйся, аж сумно. У церкві я молюсь на образи, а тут дивися на якісь парсуни. Ти теж, набрався, што та што, та ето. Чогось повів царицю до вінця. У Лемешах є теж Єлизавета, - хіба ж така напринджена, як ця? У нас дівчата - любо подивиться, а заспіває, то на три версти. Ото була б! А ця твоя цариця, - косу немає з чого заплести. - Мамаша, цитьте! - Я йому мамаша! Крий Боже, сину, ти таки здурів. Тут все чуже. І мова тут не наша. І сиро тут. Багато комарів. А ті бали, не хочеш, а споткнешся. А ті шовки і шлейфи, як шлея. Сама з собою ледве розминешся, - де не поткнешся в дзеркало, все я. Мені набридли ті, і ті, і еті. Ніде немає рідної душі. Ну, все. Бувай. Скажи Єлизаветі, - графиня повернулась в Лемеші.
«Мадонна перехресть», 2011
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 01 березня 2020, 22:32
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ТЕЛЕГРАМА-БЛИСКАВКА
Вночі за вовчими ярами зайці давали телеграми. І прочитала так сосна: «Чекайте квітами Весна».
«Бузиновий цар»
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 03 березня 2020, 23:52
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
...І вийшов Колумб на берег Америки вранці. Ступив на траву не відомої досі землі. І вийшли з вігвамів наївні стрункі індіанці, вітали його і крутили на пальцях брилі.
Жінки танцювали. Гримів над селищем бубон. На шиї пришельцям вдягли запахущі вінки. Такий був ласкавий чужинець з русявим чубом! Браслети дзвеніли. Всю ніч танцювали жінки.
Багаття горіло. І плавали в морі медузи. Вітри вигравали в тростині дзвінкий ритурнель. Розтуленим ротом сміявся Бог Кукурудзи, на чорних пательнях стрибала срібна форель.
Плоди бурштинові вантажили в довгу дорогу, і гімни священні співали, лицем догори. На щастя чужинцям дали амулети в дорогу, щоб тій каравелі сприяли добрі вітри.
Під ноги чужинцям гостинно сипали квіти. На палки з бамбука спирали мудрість борід. А діти смагляві, ще поки що вільні діти, довірливо й довго махали Колумбові вслід...
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 09 березня 2020, 00:00
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ЦАРИЦЯ АСТИНЬ
Приймає цар послів державних. Вже здивував, чим тільки міг. Драглисто євнухи дрижали, наказів прагнули. Поріг охороняли алебарди. В короні сяяло чоло. Були раби, служниці, барди, лише цариці не було.
І цар, доточений пихою, володар титулів шести, звелів з усмішкою лихою царицю Астинь привести. Бо скрізь є золота сипкого, лакиз, вельмож, візирів - тьма. Але цариці - ні у кого такої іншої нема!
Євнухи дріботіли, халатами тріпотіли, наказ той ледве пролопотіли. Назад брели, як при подагрі. Один від страху аж ячить: - Мовчить цариця, государю. Стоїть цариця і мовчить!
Цар настовбурчив брови чорні: - Я вас, нездари, розжену! Скажіть у витонченій формі - я жду її, свою жону.
Євнухи бігли, себе переплигуючи. Назад приплентали, як на налигачі. Плішинами об килим вдарили, не знають, як його й почать: - Мовчать цариця, государю. Стоять цариця і... і мовчать!
Цар побілів: - Я вас в темницю! Я вас у мурах заморю! Як сміє хтось, хоч би й цариця, чинити всупереч царю?!
Євнухи підтюпцем, євнухи риссю, євнухи гримнули на царицю: - Наказ всесильного і мудрого! Хто тут посмів наоборіт?!
...Світились плечі перламутрово, летіли брови на той світ.
Лиш усміхнулись губи крейдяні: - Велінь царя не визнаю. Бо, через євнухів передані, втрачають царственість свою!
"Дніпро", кн. 12, грудень 4
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 19 березня 2020, 23:16
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
19 березня - день народження Ліни Василівни Костенко
Моя душа в твоїх лабе́тах, паперу хви́ле снігова! Як безпритульні по заметах, бредуть слова, бредуть слова. За руки літери взяли́ся. Бредуть слова... А навкруги - холодним полем розляглися паперу білого сніги. Слова ідуть по цій пустелі, по непрокладеній соші - на вогник дальньої оселі, в притулок лю́дської душі. У теплі руки, в очі теплі. За кроком крок, за кроком крок - самотні, стомлені й запеклі, несуть тягар моїх думок. І підгинаються. І крижем лежать в снігу. І це - кінець, коли крилом, тяжким і хижим, їх перекреслить олівець. І відлетить, немов химера. Ще, може, й миті не пройшло - снігами білого паперу слаби́х навіки замело. Вони замерзли в білій тиші - ні сліз, ні стогону з грудей...
Але підводяться сильніші. І знову йтимуть до людей.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 21 березня 2020, 23:34
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ВИСОТА
Хто знає круті підйоми, ходив на високі мости, тому, напевно, знайоме чуття - боязнь висоти.
Спочатку провалля зяє, обрій не має меж, і страшно стояти скраю: здається - ось упадеш.
А потім зберешся на силі, поглянеш спокійно вниз і все побачиш в тій хвилі - до найдрібніших рис...
Пишу про це неспроста: поезія - теж висота.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 02 квітня 2020, 22:54
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ПРИЧМЕЛЕНІ ГНОМИКИ
В пивничці на лото сиділи п'яні гномики.
Вони кричали: - Хто поруйнував нам домики?
Вони горлали: - Ми всіх наб'ємо, налупимо!
Хтось усміхався: - Хми, - і розглядав крізь лупу їх.
Вони гукали: - Бой! Іще вина, три порції.
Зітхнула мишка: - Ой, велика річ пропорції.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 11 квітня 2020, 22:06
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ЗЕЛЕНІ ДЗЬОБИКИ БРУНЬОК
Ворони каркали у кронах. Світило сонце з висоти. Бруньки мовчали при воронах, що завтра хочуть розцвісти.
(«Бузиновий цар»)
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 12 квітня 2020, 22:24
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Я нахиляюсь над безоднею, кричу у безвісті віків: - А як же ми один без одного в Сузір'ї Гончих Павуків?! І як же ти один у Всесвіті? І як же тут без тебе я?! Впізнай мене в холодній безвісті, згадай моє земне ім'я!
(«Мадонна перехресть», 2011)
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 22 квітня 2020, 22:59
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Я лісу не впізнала. Він горів. Ще ж був живий. Недавно. Позавчора. Обвуглений корою стовбурів, він був сумний, задуманий і чорний. Гілки кричали в небо, як хрести. Стояла тиша. Жаль було планету.
І я сказала лісові: - Прости! Йшов гамадрил і кинув сигарету.
21.07.2003
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 23 квітня 2020, 23:19
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Ти загадка моя, ти сфінкс моєї долі, моїх пекельних кіл склепіння голубе. Розгублений актор, що раптом збився з ролі, ти п'єсу завалив, але зіграв себе.
О боже мій, які побачила я очі! Як голос твій лунав, лишався на віки. А п'єса собі йшла... А ми були, як зодчі, що зводили свій храм без дотику руки.
І що мені той текст, і що мені ті ролі? І хай собі крізь люк провалиться суфлер. Ти загадка моя, ти сфінкс моєї долі. Ми зводили свій храм. Він є у нас тепер.
Невидимий очам, без брами і паркану. Там тільки голос твій, твій голос та ім'я. І коли там душа, вона недоторканна. Ти загадка моя... ти вигадка моя...
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 26 квітня 2020, 22:30
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Жаби ганяють ряску над нуклідами. О земле моя, земле, кому ти дорога? Світ славен був Платонами, світ славен був Евклідами, тепер все всім до лампочки, до фені, до фіґа. І страшно, і не віриться, - невже не спам’ятаються? Отак все далі й піде, настояне на злі? А часом вже і думаєш, - а може, люди - віруси, от просто собі віруси на цій живій Землі?!
2010
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 29 квітня 2020, 23:07
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ІСПАНКА КАРМЕНСІТА
Студентські вечори... Танцюють чи не всі там і чардаш, і мазурку, і танці всіх племен. Приходила до нас іспанка Карменсіта. Любила танцювати, на те ж вона й Кармен.
Найкращі кабальєро кружляли її в танці. І кожен усміхався, і кожен щось питав. Усі її любили, і навіть наостанці декан сивоголовий на плечах покатав.
А десь іржаві бомби рибальські рвали сіті. А десь народ іспанський конав, як Прометей. Було їй років вісім, іспанці Карменсіті. Була вона вже діти іспанських тих дітей.
Така іще маленька, а мала кастаньєти. Танцюй, танцюй, дитино! І ми танцюєм теж. Нема вітчизни в тебе, але у неї є ти! А всі ці генерали, - ти їх переживеш!
Той час іще настане, ще та хвилина прийде. Колись же вони щезнуть, всі скрині всіх Пандор.
Танцюй, танцюй, дитино! Життя - страшна корида, На сотню Мінотаврів -один тореадор.
Ще будеш і в Мадріді, ще будеш в Барселоні. Іще тебе в Гранаду твій тато повезе.
Життя - це і усмішка, і сльози ці солоні. І кров, і барикади, і музика Бізе!
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 02 травня 2020, 23:11
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ПРИТЧА ПРО РІКУ
Давно колись була ріка Діала. І цар персидський на імення Кір. І лотоси біліли, мов піали. І берег грав вогнями, як факір. То царське військо йшло на переправу. Священний кінь з недогляду втонув. І Кір порушив проти неї справу. Судив ту річку. І таке утнув: Він присудив, щоб не було Діали. Він смертний вирок їй оголосив. Звелів прорити у пісках канали, Зрубав дерева й трави покосив. Одвів ті води у всі боки сущі. Ріка умерла. Не було ріки. Пройшло по неї військо, як по суші. Пройшло те військо… І пройшли віки… Піски пустель засипали канали. Ріка в русло вернулася своє. Царя немає. Є ріка Діала. Немає Кіра. А Діала є.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 03 травня 2020, 23:16
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Сходить сонце, ясний обагрянок Заглядає у вічі мені: А чи добрий у мене ранок, Чи не плакала я вві сні?
Ранок – добрий. А ночі, ночі! Снишся ти і чужі краї…
Плакали сині очі. Плакали сірі очі. Плакала чорні очі. І всі – мої.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 08 травня 2020, 23:03
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Я була маленька і стривожена, зовсім не уміла мудрувать і гадала, що на світі можна вік прожить - як вірші прочитать.
Я читала б зранку та й до ночі, я б читала щиро від душі, та були до цього неохочі всі мої малі товариші.
Більше їм подобалось, коли ми гралися у фанти і квачі, і з гори стежками польовими гнали перед себе обручі.
І якщо не потрапляли в зарість - то як вітер мчалися вони. І частенько ми тоді врізались прямо у колгоспні баштани.
Сторож нам показував ломаку, ми кричали, сторожу на зло, і, мабуть, не стільки з переляку, як тому, що весело було...
Ну, а потім, о страшній порі, зажурились наші матері, і пожеж багряні язики потяглися до Дніпра - ріки.
Нас тоді розкидало по світу, звідали біди не по літах... І лише недавно, цього літа, знов була я в пам'ятних краях.
Пригадала дні свої дитячі, "Виросла, - питаю, - дітвора?" А мене в долину біля Янчі провели по березі Дніпра.
Мітку показали на вербині, широко руками розвели: "Кажуть люди, десь тут, у долині, всі живцем закопані були.
Тут Одарка - невсипуща мати, миротвориця дитячих чвар, і Лаврін, прислів'ями багатий, і Кривенко - сивий чоботар.
Тут Юрко і чорноока Хана, всі твої товариші малі..." Тут земля, а в ній - глибока рана. Не торкайтесь - боляче землі!
«Проміння землі», 1957 р.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 10 травня 2020, 23:29
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
...Спливло життя, як листя за водою. Я пригадала матір молодою.
Вона у мене, як була молодша, була предивна, як на людський глузд. Було, сльозами набрякають очі, вона ж сміється кутиками вуст. Таке обличчя чи така вже звичка, а голосочок! - чистий, мов кришталь. Така була красива молодичка, вуста сміються, а в очах печаль. Вона й мені казала: - Як не буде, не скигли, доню, то великий брид. Здушили сльози - не виходь на люди. Болить душа - не виявляй на вид.
(«Маруся Чурай»)
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 30 травня 2020, 22:51
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
РУАН
Жанну Д’Арк спалили в Руані. «Мені шкода тебе, Руане!» - це останні її слова.
...А світ чадить. А світ уже не білий. А ти така, хоч прикладай до ран. Голубко Жанно, дух неозлобілий, - «Руан, Руан! Шкода тебе, Руан!»
Руан, Руан... Така висока вежа. Красиве місто, що і говорить. Руан. Руан, на площі ж не пожежа, - Людину палять, бачиш, як горить?
Ти бачиш, ти! Ти ніздрі роздуваєш, Ти товпишся. Ти в захваті закляк: Як мучиться!.. і корчиться!..буває ж ... І стогне, стогне! ... - а ти ж думав як?
Це боляче. Це тяжко. Це смертельно. Для цеї муки тіло заслабе. Ну, кат - це кат, вогонь розвів ретельно. А хто, Руане, хто примушував тебе?!
А втім, чого ж. Все так, на кожнім кроці. Останнє в світі враження Христа: Як той жовнір змочив ту губку в оцті І ткнув її розп’ятому в уста.
Вітаю вас. Оплакую вас, люди. Горю вогнем у вашу темноту. Спасибі вам за наклепи й огуди, За галас ваш і вашу німоту.
Не вирвуся. Прикручена, прикута. Обвуглююсь у пекло вогняне. А все-таки горять зі мною пута, Що до стовпа прив’язують мене.
Прощайте, люди. Кланяйтесь горилам. Згорю, одмучусь і воскресну я. Та тільки буде пахнути горілим, Руан, Руан, твоє, Руан, ім’я!
Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі