Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Вдень ще літо, а надвечір - осінь. В склепі ночі похорон тепла. Вийдуть в ранок яблуні, як лосі, розсохаті роги дибала. Пийте воду, поки ще ласкава. Лосі, лосі, жумрайте траву. Так думки печаль прополоскала, що, як сад під зливою, живу. Ой, живу впівголосу, впівсили. Відкладаю щастя - на коли? Скільки цвіту з мене обтрусили... Скільки яблук з мене продали!..
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 21 вересня 2019, 22:12
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
СНОПИ
Я пам’ятаю все - дощем залиті ниви, шорсткі понад шляхами полини і відтінки на обрії мінливі - від пурпуру до сивизни. Розтерзані снарядами дороги, і зойк дротів, й розчахнуті стовпи, - а під колеса, гусениці, ноги чужинцями підмощені снопи. Їх волочили. Їх байдужо не́сли. Немов живих, тягнули по стерні. Під шинами тріщали перевесла, і колоски тонули у багні. Чужинець нахилився до вибоїн. Змахнув сльозу. Напевно, селянин...
Могло б не бути на планеті воєн, якби отак заплакав не один.
"Вітрила", 1958 р.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 29 вересня 2019, 23:24
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Ліс теж змінився. Може, постарів? Чи траса порозхитувала сосни? Чи пень старий на старості здурів і гарну осінь ухопив за коси? Чи навезли тут жужелиці й скла? Зміїний цар згубив свою корону? Радіаційна мжичка попекла, дощі кислотні вижовтили крону? Чи вчора з ночі проривався сніг? Чи молодик вжалився кропивою?
Сумний їжак образився на всіх, заліг і вкрився листям з головою.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 01 жовтня 2019, 22:38
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ
Той клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов'ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс, як він любив її і говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал. У нього був метелик на манішці. Якісь красуні, всупереч вікам, до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт. Усі мужчини говорили прозою. Жінки мовчали. Все було не так. Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас. Були слова палкими й несучасними. О, заспівайте дівчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 05 жовтня 2019, 22:26
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Ти знов прийшла, моя печальна музо. Не бійся, я не покладаю рук. Пливе над світом осінь, як медуза, і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах, твій плащик ледь прип'ятий на плечі. О, як ти йшла в таку негоду, здалеку, така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті? Яким вікам світилася вві млі? І по якій несповідимій карті знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші. Твоє чоло шляхетне і ясне. Поети ж є і кращі, й щасливіші. Спасибі, що ти вибрала мене.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 06 жовтня 2019, 22:57
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде. Її треба робить. І приходять якісь безпардонні пронози. Потираючи руки, беруться за все. Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива бездарність отари свої пасе. Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти. Сьоме небо своє пригинає собі суєта. При майстрах якось легше. Вони - як Атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 13 жовтня 2019, 22:16
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
РАНА ВЕДМЕДЯ
Ще не було ні пензля, ні мольберта, і не писались мудрі письмена. Була природа гола і одверта, жили в печерах дикі племена.
Іще тих сосен не торкався іній, іще землі й не снились лемеші. Іще тривожна досконалість ліній не хвилювала дикої душі.
Ще не було ні анта, ні венеда. Але під вечір, на розливі рік, старий валун був схожий на ведмедя - і зупинився дикий чоловік.
Йому ще жодна муза не сприяла. Ще й не світало в сутінках сердець. Ще розум спав - прокинулась уява. І це був перший - первісний! - митець.
Не знаю, де та фарба була брана, з яких молюсків пурпур той розцвів. Стоїть ведмідь, на грудях в нього рана. Тому ведмедю тисячі віків.
Глухих лісів німі аборигени, людського духу навіть не ази, вже як не є - спасибі вам за гени. Хай грають далі в довгої лози.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 14 жовтня 2019, 22:52
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
14 жовтня - День українського козацтва
ДУМА ПРО ТРИ КАМЕНІ
Гей, виїжджає козак молоденький у чисте поле, в першу дорогу. Очі рукою прикривши від сонця, дивиться вслід йому ненька з порога.
Кінь вороний виграє, басує. Гей, у коня ще й копита не збиті! Сивий полин огортається пилом, перепелиця ховається в житі. Їде козак, підганяє коня в чистому полі три дні навмання. Вже й пшениці́ відшуміли, і жито. Трави буяють на перелозі. Раптом урвалась дорога би́та - камені три стоять на дорозі. Чорний та білий, та ще й рожевий. Так, як звичайно у казці буває. Скочив козак з вороного на землю, напис на чорному пильно читає:
"Підеш ліворуч, загинеш нізащо. Зірвешся з кручі у прірву юначе. Хоч і загинеш, ніхто не згадає - нічим згадати буде, козаче".
У козака мурахи́ за плечима. Камінь рожевий знайшов очима:
"Підеш праворуч - не пошкодуєш. Рівна дорога, спокійна дорога. Всякі удачі на кожному кроці. Щастя без сліз. Без борні - перемога".
Що ж, це вже краще, це друге діло. Дивиться хлопець на камінь білий:
"Прямо поїдеш - дорога вгору. То нелегка, нерівна дорога. Втомленим, хворим, а може, дітям ти віддаси свого вороного. Сам підеш пішки у передгір’я. Знатимеш світлу глибінь зворушень. Люди тобі подарують довір’я, ти ж подаруєш їм світлу душу. Будуть вибоїни, будуть квіти. Буде тривога, а часом і втома. Ну, а чи дійдеш ти до вершини, це невідомо... Це невідомо".
Тихо у полі ше́мріє вітер. Чорний чорніє похмурістю літер. Камінь рожевий кличе, здається, кожною літерою сміється. В білого тільки спокійне обличчя. Він не відштовхує і не кличе: - Хочеш? - іди. Не хочеш? - не йди.
Різні є люди у сивих віках. Доля твоя - у твоїх руках.
Більше не їде козак навмання - справив на білий камінь коня.
"Вітрила", 1958
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 09 листопада 2019, 23:26
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
САДЖАНЕЦЬ
Деревце оперилося. Пір’я зелене тріпотіло на радісному гіллі. В листопаді опало... Деревце називалося кленом. Обкопали його. Відірвали його від землі. Повезли-повезли по дорогах труських осінніх. В незнайомі ґрунти посадили в далекім краю... Не зів’яло воно, бо у вузлик міцного коріння на дорогу взяло найріднішу землю свою.
"Вітрила", 1958
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 17 листопада 2019, 23:53
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Відома світу перуанська співачка Іма Сумак мала голос, діапазоном у п'ять октав. Її сценічний псевдонім з мови кечуа - "Ой яка краса!"
ІМА СУМАК
Було на світі плем'я - інки. Було на світі - і нема. Одних приставили до стінки, а інших вбили крадькома. Кого уле́щено дарами, кого утоплено в крові. І тільки храми, древні храми стоять по груди в кропиві. І тільки вітер, вітер, вітер... І тільки сонце, сонце, сон... над нерозгаданістю літер на скелі дикій, як бізон. І місто, вгвинчене в могили, гібрид валторни і кота, напнеться нервами тугими на звук священного щита. Удар. І ще раз. Бевхне глухо в кубло чужинців і заброд. Асфальтами залите вухо не знає імені: Народ. Нащадки вбивць і товстосуми, священних рік повзучий пляж...
Ти де взялася, Іма Сумак?! В оцей блюзнірський камуфляж як проросли твої молитви, той клекіт древнього жерця? Чи плем'я, знищене для битви, помстилось голосом співця? - Щоб він сопрано, меццо, басом усіх немислимих октав ячав, метався диким барсом і нот ні в кого не питав! Йому під силу велич опер, врочистий гімн чужих молитв. А він, могутній, чинить опір, співає те, що кров велить!
Співає гімни смертна жінка. А в ній - чи знає і сама? - безсмертно тужить плем'я - інки. Те плем'я, котрого нема.
"Літературна Україна", 4 червня 1962
_________________ Пока живу - надеюсь!
Востаннє редагувалось Atta girl в 25 листопада 2019, 22:19, всього редагувалось 1 раз.
Atta girl
Додано: 19 листопада 2019, 23:22
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Десь проходила ніжність між нами і спинилась. І кликала нас. І не вміла стати словами, бо не знала для себе назв.
Звалась дружбою. Звалась приязню. Вміла ждати і чатувать. Ми тримали її, мов на прив’язі, щоб не сміла нас чаклувать.
І вона ставала незграбною, як отой циганський ведмідь. Лиш боялась на людях раптом ланцюгом своїм прогриміть.
Чи були ми занадто гордими, що й слова були крижані? Так й лишилась вона кросвордом, - може, ніжність, а може, й ні...
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 20 листопада 2019, 23:58
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Буває часом дивне відчуття, - що час іде, а я собі окремо. Мені п’ять років. Я іще дитя. Люблю цукерки і читаю Брама. Все щось майструю, думаю, дивлюсь, таке мале, уперте і шалене. Росту. Сміюсь. Нічого не боюсь.
А це мій син. І схожий він на мене.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 22 листопада 2019, 00:04
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
21 листопада розпочалася Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2013 року.
Було нам важко і було нам зле, І західно, і східно. Було безвихідно, але нам не було негі́дно. І це, напевно, головне. Якої ще фортуни? Не відступитися, і не покласти лжу на струни.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 25 листопада 2019, 22:18
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ГОРИСЛАВА - РОГНІДА
Ой Боже ж мій, як він же тебе кинув, княгинечку, поста́рілу від сліз, навіщо ж він привіз тебе у Київ, із Полоцька, із попелу привіз?!
Вже там жива хіба лише зозуля, нема кому вже й накувати літ. А він хотів, щоб ти його роззула, та ще й щоб руки не були як лід.
Десь, кажуть, є страшна богиня - Мойра. Життя людське - як зойк на болотах. Вже б краще б він пустив тебе до моря на тих повільних смертницьких плотах.
На берег вийшли б люди тогобічні і мовчки-мовчки бачили б вони, що це пливе князь полоцький у вічність, а з ним Рогніда і його сини.
А ти жива. І жах тебе прониже: тебе цілує той, хто їх убив. О найстрашніше із усіх принижень! О найдивніше з найдивніших див!
В його обіймах ти була й щаслива. Ти вже й змирилась, - ти йому жона. Ти вже й смієшся, тільки пам’ять сива. Ти вже й кохана, тільки не одна.
У нього сто таких на Берестові, і кожна з них заходиться плачем, - бо князь розлюбить, то уже любові ні слізьми не повернеш, ні мечем.
Важкі, як осінь, шати золотії. В черниці підеш, полоцька княжна. Приїде Анна, та, із Візантії, на берег зійде царствена жона.
Порфирородна візантійська ґава, в душі якої можна заблудить. Княгинечка, Рогніда, Горислава… Ото не треба ворога любить!
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 30 листопада 2019, 23:23
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Лев дивиться на осiнь. Вона жовта. Вона - як вiн, i жовта, i руда. Лев сердиться, у нього ходять жовна, - чого вона у клiтку загляда?
Не пощастило леву молодому. Який там сон, який там апетит? Вiн, може, хоче в Африку додому, а тут ця осiнь листям шелестить.
Лев спить, поклавши голову на лапи. Лев міцно спить і журиться вві сні. І сняться леву океанські трапи, і трюми сняться, темні і тісні.
Немає гірш, як трапити в облогу, у клітці левом леву працювать. Левиця-мама навіть на дорогу не встигла левеня поцілувать.
5.11.1994
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 11 грудня 2019, 23:17
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Вже трави інеєм припали, і ясен руки опустив... Та листя ще ж не відкружляло, і лід озер ще не засклив.
Якщо ж березам при дорозі стояти зимно серед тьми, то це, мабуть, не від морозів, а від передчуття зими...
Зігрій мої, коханий, руки, закрий кватирку у вікні. Адже в передчутті розлуки тепер так холодно мені.
"Проміння землі", 1957 р.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 13 грудня 2019, 23:22
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ОБРАЖЕНИЙ ТОРКВЕМАДА
Я інквізитор. Ну, і що із того? Чи то такі вже злочини страшні? Я не хвалюся. Віку золотого, звичайно ж, не було і при мені.
Ну, катував. Ну, навертав до лона. Палив багаття вищі голови. Я їх убив, ну, може, півмільйона. Ану згадайте - скільки вбили ви?
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 31 грудня 2019, 18:48
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
НОВОРІЧНИЙ БАЗАР
Кудись відпливає будинок, бо падає сніг навскіс... Сьогодні на площі виник зненацька яли́нковий ліс. Ялинки зросли з нічого. Ще вчора на місці їх двірник лопатою човгав, золою притрушував сніг. Був тихий будень холодний. Сьогодні ж тут - метушня, бо вечір став передоднем якогось нового дня. Сьогодні на площі виник зненацька яли́нковий ліс. Ідуть покупці до ялинок, і падає сніг навскіс. Ялини різного зросту стоять в сніговій імлі. Не зрубують їх, а просто відокремлюють від землі. І робиться їм не тісно, ялини - одна в одну...
Були б вони справжнім лісом, якби вони мали коріння, якби їх було неможливо купить за дешеву ціну.
"Проміння землі", 1957
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 06 січня 2020, 23:19
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Ріка заховалась під кригу, в снігах загубила слід. І тільки в блакитну відлигу над нею темніє лід.
А десь промерзає море, без хвиль і вітрів живе. Над білим його простором лише хуртовина пливе.
Ну що ж, хай пливе-пропливає, хай стомить, замучить, обридне закрутить в дорозі, - дарма!
Під снігом таки впадає ріка, якої не видно, в море, якого, здається, нема.
"Проміння землі", 1957
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 12 січня 2020, 00:24
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Усе було - і сум, і самота. І горе втрат, і дружба нефальшива. А ця любов - як нитка золота, що й чорні дні життя мого прошила.
Усе було, було й перебуло. А ця любов - як холодно без неї! Як поцілунок долі у чоло. Як вічний стогін пам’яті моєї.
Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі