Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Звичайна собі мить. Звичайна хата з ко́мином, на росах і дощах настояний бузок. Оця реальна мить вже завтра буде спо́мином, а післязавтра - казкою казок.
А через півжиття, коли ти вже здоро́жений, ця нереальна мить - як сон серед садів! Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений, і навіть той їжак, що в листі шарудів.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 15 липня 2018, 22:22
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ТРЕТІЙ ЗАЙВИЙ
Ти думаєш: сум за горами, немає ніяких тривог, ніхто не стоїть між нами, ми разом, ми поруч, ми вдвох.
Незгоди навіки стерті, осіла в душі каламуть... А знаєш, з’явився третій, той третій, що за́йвим звуть.
Він дуже схожий на тебе. Твій голос. Обличчя твоє... Не треба вдивлятись, не треба! Можливо, це ти і є.
Не той, котро́го любила, а той, що немилим стає.
"Вітрила", 1958 р.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 20 липня 2018, 23:04
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
МІСТО УР
...І жив народ. І звався він шумери. Все пережив, і війни, й землетрус. І древні воїни, що вмерли, держали кубки біля вуст. У тій долині, що аж ген де пісками плавить небосхил, царі, поети і легенди лягли в шість ярусів могил. Отак помалу і помалу вони ішли у забуття. А з міста Ур, з міського валу шумери сипали сміття. Все вище й вище, вище й вище смітник тотальний виростав. А що було там кладовище, то вже ніхто й не пам'ятав. В долині Тигра і Євфрата, котру заносить жовтий мул, поблякне слава Герострата перед твоєю, місто Ур! Бо то ж вогонь, то діло чисте. В руках людини - то життя. А ти, пихате і речисте, по груди вгрузло у сміття. Навалом сипавши непотріб, засипав, сам не знав коли, мечі, шоломи, арфи, котрі твоєю славою були! Чи стали люди твої ниці, чи вже якась на них мана, що ти засипав ті гробниці, що ти забув ті письмена?! Які врятують тебе гуси, о найнещасніший народ, що, переживши такі струси, не пережив своїх глупот?!
...Ідуть роки. Ідуть століття. Хтось щось руйнує. Хтось і створює. А місто Ур зсипає смі́ття, зсипає смі́ття на свою історію.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 24 липня 2018, 20:07
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Хочеться чуда і трішки вина. Дні пролітають, як сірі перони. Чорний букет надвечір’я - ворони - Мі́сту підносить струнка далина́.
Що ж, я свій вік одроби́ла сповна. Що ж, я свій вік одроби́ла по-лю́дськи. Дні облітають, як чорні пелюстки. Хочеться чуда і трішки вина.
Доки ж ці пута? Пора і звільнить. Де ж ви, мої золоті пасторалі? Літо літає, і осінь дзвенить. Розпач накручує чорні спіралі.
Де ж мого слова хоч би́ хоч луна́? Знову пішла Україна по колу. Знову і знову, ще раз у ніколи?! Хочеться чуда і трішки вина.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 29 липня 2018, 22:02
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ІДОЛ
Язичниця, що вірити могла у грім, у вітер, в сонце і в дорогу, - єдиним богом раптом нарекла того, хто мало схожий був на Бога.
І ось, відчувши під ногами грунт, на пам’яті, на смутку, на тривозі він утвердився міцно - як Перун на Боричевім древньому узвозі.
Приймав у жертву спокій і слова, жадав душі, і все було замало, - сам дерев'яний, срібна голова, лиш ву́сів золотих не вистачало.
Коли ж вогонь жертовний догорав, зробилось ясно - ідол, ще й звичайний. Його давно із пам’яті пора щпурнути прямо у ріку Почайну.
Хай відпливає, тоне у воді... Але боюсь, що це не допоможе, що бігтиму вздовж берега тоді: - Видибай боже! Видибай, боже!
"Мандрівки серця", 1961
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 11 серпня 2018, 21:29
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
...А інший раз постояв біля брами, потупкався, почухавши брову. - Вже, - каже, - десь і гетьмана обрали. Уже й не одного. Розломлять булаву.
Розломлять. Підгризуть. Як миша, як полівка. Всі хочуть булави, всі борються за власть. Та й буде булава - як макова голівка. Отак поторохтять, і знову хтось продасть.
Не той, так той. Там зрада, там злодійство. Там вигнали Сомка, обрали слимака. Там наливайківці побились з лободівцями. Там ті об тих зламали держака.
Ще хтось про когось вигадає байку. Усі ворота чорні від смоли. Ті шило проміняли вже на швайку, А ті в орли Тетерю призвели.
Там вибрали якогось чоловічка і думають, що це вже Вифлеєм. Ще й прізвище хороше - Заплюйсвічка. Отак одне одного й заплюєм.
Отак воно і йдеться до руїни. Отак ми й загрузаємо в убозтво. Є боротьба за долю України. Все інше - то велике мискоборство.
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
КАЗОЧКА ПРО ТРЬОХ ВЕЛЕТНІВ
У чистім полі, в полі на роздоллі, де колосочки проти сонця жмуряться, Вернигора, Вернивода і Вернидуб - три велетні - зібралися та й журяться:
- Ми ве́летні, ми ве́летні, ми ве́летні. Ми те́лепні, ми те́лепні, ми те́лепні! І сила ж є, і серце не мізе́рне, і сто віків ні вмерти, ні заснути, - все ве́рнем, ве́рнем, ве́рнем, ве́рнем! А вже пора було й перевернути.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 01 вересня 2018, 23:39
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Покре́мсали життя моє на ча́стки, на тьмяну січку слів і суєти. А серце виривається із пастки - у нетрі дум, під небо самоти. У мовчазливу готику тополі, в труда одухотво́рену грозу.
Я трохи звір. Я не люблю неволі. Я вирвуся, хоч лапу відгризу.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 17 вересня 2018, 23:10
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
*** Ми хочем тиші, хочем храмів. Ми хочем музики й садів. А всі залежимо від хамів, від хрунів, хряків і вождів. Ми всі залежимо від хамів! Від їхніх кланів і сваволь. У нас немає наших храмів, у нас немає наших доль. Нас убиває їхній атом. А їх все більше. Їх орда.
Ми що не виборем, то втратим, і в цьому вся наша біда.
24.11.2006
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 19 вересня 2018, 23:14
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Я егоїстка? Мабуть, ви праві́. І я, бувало, думала про себе. Тримає час гріхи мої нові, Коли старі ще відмолити треба.
Я лицемірка? Що ж, можливо, й так. Життя навчило маски одягати. Щоб викупити спокій на п’ятак, Доводилося і́нколи брехати.
Я надто горда? Вперта, як віслюк? Якщо і так, не вам мене судити. Я від повчань втомилась і наук, А ідеально не навчилась жити.
Бездушна я? Жорстока і черства́? Ну що іще́ там? Це усі́ прови́ни? Я визнаю́, були й мої слова Бездушними, жорстокими, черстви́ми.
Були й дороги інколи криві. Бувало, й зло лишалося за мною. Я егоїстка? Мабуть, ви праві... Та я й не прикидалася святою.
Як бачиш, я - не подарунок долі. Терпи таку, або втікай щодуху, Поки ще ми не з’їли пу́да солі, І світ не встиг замкнутися наглу́хо.
... Свавільна, гостра, не терплю розлуки. Я, мабуть, від природи трохи з перцем. Дивися сам, до кого тягнеш руки, Щоб потім не хапатися за серце.
У нас з тобою дуже різні мови. Чи можна їх в єдину об’єднати? Повір мені, повір мені на слово: Тобі не вдасться бурю покохати!
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 21 вересня 2018, 22:13
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Були у мене за дитячих літ такі блакитні очі, як згадати, що часто навіть білий світ мені здававсь голубуватим. І в тому світі не було ні тіні чорної, ні плями, - лише довір'я і тепло, і щедре сонце над полями.
Але ввійшло в дитячі дні небачене і неймовірне доти - червоний колір крові на війні і чорний колір лю́дської скорботи. Ввібрали очі ві́дтинки нові. Зробились очі темні і похмурі. Вони були, як хмари грозові, коли на світі підіймались бурі. Вони ставали сивими, як дим, коли пожежі землю шматували, і чорні кулі хлопцям молодим холодну смерть поспішно роздавали...
Змети, Майбутнє, горе і жалі. Живі живих не будуть убивати. І цілим поколінням на землі здаватиметься світ голубуватим.
"Вітрила", 1958
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 01 жовтня 2018, 21:51
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Старої казки пісня лебедина, нема-нема, а раптом запече. Ішла людина, просто йшла людина, закинувши шарманку за плече.
Гули мости, двигтіли автостради, машини мчали наче навмання. І явори просили христа ради хоч жменьку тиші у долоні дня.
І так щодня, щовечора, щоранку, так щодуші! - мигтить у всі кінці. А він ішов, насвистував. Шарманку підтягував щораз на ремінці.
Стара гравюра, вицвіла картинка, зворушливий чудний анахронізм. Колись вона ще звалась "катеринка", - з якої казки він її приніс?
Крути шарманку, пожалій нас трохи. У нас ще є і зорі он, і клен. Великі вуха нашої епохи нехай хоч мить побудуть без антен!
В його волоссі заблудився вітер. Фонтаном бив асфальт, як риба-кит. То, може, був звичайний реквізитор і йшов на склад здавати реквізит.
А всі були вже трішечки поети, і розпливались посмішки до вух, і вечір сипав золоті монети в його потертий сірий капелюх...
http://www.litmir.co/br/?b=266487&p=82
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 05 жовтня 2018, 22:21
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Шалені темпи. Час не наша власність. Фантастика - не мріяв і Жюль Верн. Кипить у нас в артеріях сучасність. Нас із металу виклепав модерн. Душа належить людству і епохам. Чому ж її так раптом потрясли Осінні яблука, що сумно пахнуть льохом, І руки матері, що яблука внесли?!
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 09 жовтня 2018, 22:44
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
І поки ми зберемся на потугу, чужих корон задурені підда́нці, - пани торгують. З Бреста і по Бугу плоти лаштують на далекий Данціг.
Чужі та при́йшлі, вже тут укорінені, та ще й своїх прича́єне кубло так вирипали двері України - аж холодом з Європи потягло.
Немає вже медової землі. Рознищили пани і королі.
От що в нас є - могили та й могили. Та Чорний Шлях з невільницьким плачем. Цьому народу світ уже немилий від зайшлих вбивць і від своїх нікчем.
"Берестечко"
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 11 жовтня 2018, 19:31
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Не випросив. Не вкрав. Не збогарадив. Узяв свободу, приналежну нам. Дивуйся, світе, я ще їх і зрадив! А що я, власне, винен тим панам?
Настав мій час, і я задав їм хлости. Хіба я раб, щоб жити з їх щедрот? Для них я - вождь збунтованого хлопства. Для мене я - замучений народ.
Всі люблять Польщу в гонорі і в славі. Всяк московит Московію трубить. Лиш нам чомусь відмовлено у праві свою вітчизну над усе любить.
Умієм добре шаблею махати, червоні ружі сіять біля хати.
Вмирати вмієм, по степах гасати. але себе не вмієм написати.
У цій страшній великій боротьбі не вмієм так сказати о собі,
щоб світ здригнувся і на всі віки були преславні наші козаки –
як ті Ахілли і як ті Ґеракли. На це у нас щось розуму забракло.
Бо поки ми тут про свободу мимрили, то інші вже свободу й здобули.
А ми усе співаєм, як ми вимерли або як нас в неволю продали.
І де той геній, до народу дбалий, щоб розбудив наш умисел оспалий?!
І не нікчемним словом, що як нежить, а як народу гідному належить!
Іще димлять під попелом багаття. Ще сон торкає вічі мимохіть. А вже в похід нам витрублено, браття! І довбиш б'є у потемнілу мідь.
І вже ногою бувши в стремені, я нахилився до своєї Долі. Я їй сказав: - Чекай в Чигирині. Ми переможем. Не такі ми й кволі.
Не допускай такої мислі, що Бог покаже нам неласку. Життя людського строки стислі. НЕМАЄ ЧАСУ НА ПОРАЗКУ!
("Берестечко", уривки)
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 14 жовтня 2018, 20:00
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
14 жовтня - День Українського козацтва
Не темний бунт, не чорне віроломство, Не на розбій нагострені шаблі, Не ради слави і не за́для помсти, - А ЗА СВОБОДУ РІДНОЇ ЗЕМЛІ!
("Берестечко")
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 18 жовтня 2018, 21:53
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Ті журавлі і їх прощальні сурми… Тих відлітань сюїта голуба… Натягне дощ свої осінні струни, торкне ті струни пальчиком верба.
Сумна арфістко - рученьки вербові! - по самі плечі вкутана в туман. Зіграй мені мелодію любові, ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини. Зіграй усе, що я тебе прошу. Я не скрипковий ключ, а журавлиний тобі над полем в небі напишу.
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 20 жовтня 2018, 22:05
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ТУНГУСЬКИЙ БОГ
Я ж тебе вистругав, боже, З такого смагля́вого де́рева! Я ж вороно́ю пір’їнкою вуса тобі малював! Я ж тобі, боже, повісив буси до самого че́рева! Жінку свою найсолодшу на́ ніч тобі дарував! Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон! Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров! Я ж тобі в ніздрі сережку! Щоб ти не світив мені пупом, Я ж золоті пацьо́рки звідси ось відпоров! Я ж тобі – зуб акули! Я ж тобі – ро́ги мара́ла! Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум! Землі мої віднято… Діти мої повмирали… Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув? Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли. Вітер моєї свободи плюнув мені в лице. Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси, То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?! Я ж був ладен валятись у тебе тут під ногами, А ти віддав мою землю на глум моїх ворогів! Може, кля́чать даремно люди перед богами? Може, іноді треба би́ти своїх богів? Може, іноді варто ки́дати їх у полум’я? Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона? Я ж тобі губи мазав кров’ю найкращого о́леня! А ти мені так віддячив?! Так на ж тобі, на тобі, на!!!
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 27 жовтня 2018, 18:55
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
Як давить світ, як обступає, як приголомшує, як мне!
Як зберегти в собі це серце, коли воно не кам'яне?
Як зберегти в собі цю душу в глобальнім клекоті біди?
Кити хоч викидаються на сушу. А людству викидатися куди?!
_________________ Пока живу - надеюсь!
Atta girl
Додано: 02 листопада 2018, 23:14
Гуру
Повідомлення: 2145
Подякував(а):253 раз. Подякували:349 раз.
Репутація:20 [ ? ]
ПЛЕМ’Я ТОДА
Біда, коли є цитруси і кава, коли в землі є золото, – біда! Біда, коли земля така ласкава, коли така правічна й молода.
Тоді її пригорнуть і обнімуть. Тоді її розгорнуть і однімуть…
О пестощі Ост- І́ндської компанії! Залиште їм хоч казку, хоч струну!
Вже їх земля – копа́лини й копальні, залізні кігті шахт у глибину. Уже нема квітучої долини. Не чути в передгір’ях череди. Лиш чорний ієрогліф бадили́ни щось шелестить до мертвої води. Дівчат красивих тягнуть у гареми. Страх і покора множать недорік. На скелях клинописні теореми вже не вчитає жоден чоловік. Вже все іде у стерлінгах і центах, і плем’я тода – це вже не народ, і безтурботна молодь без акценту вже розмовляє мовою заброд. Уже своєї слухати не хоче. Здається, все. Здається, вже кінець.
…Що він співає, що він там бурмоче, цей передсмертно посивілий жрець? Він прихилився в храмі до одвірка, у тому храмі, де погас вогонь. Стоїть над ним одна-єдина зірка, пливе молитва в човнику долонь. Останній жрець печального народу бурмоче гімни, складені колись. Він пояснив би то́дам мову то́да, але ж вони вже віри відреклись! І юнаки, верткі від мімікрії, вже перешиті на нови́й фасон.
Хто зна од чого очі щось мокріють, і сниться їм якийсь забутий сон...
Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі